Допомагаючи, ми змінюємо світ!
Наближається третя річниця повномасштабного вторгнення росії в Україну. Ворог продовжує нищити наші міста, а тисячі людей змушені залишати свої домівки. Ці відчуття знайомі майже кожному з нас. Досі є ті, хто лише зараз виїжджає, шукаючи підтримки та безпеки. Для багатьох із них Український дім стає місцем, де вони знаходять надію і допомогу.
Ми маємо статус організації OPP — це означає, що ви можете передати нам 1,5% свого податку.
Розрахуйте PIT, використовуючи PITAX.pl або на сайті www.podatki.gov.pl та перекажіть нам 1,5% податку!
Розрахунок PIT 2026 з PITax.pl підтримує проєкт "PITax.pl dla OPP", що здійснюється у співпраці з IWOP.
Наш KRS: 0000342283
Fundacja Ukraiński Dom
Ми допоможемо вам розрахувати PIT — щоб отримати допомогу, звертайтеся до нашого центру підтримки у Варшаві
(вул. Gen. Władysława Andersa, 29, вхід з головної вулиці)
Чому це важливо?
Ваша підтримка буквально змінює життя. Навіть невеликий жест може допомогти тим, хто постраждав від трагедії війни, знайти надію та відчуття безпеки.
Це вже третій рік війни. Щодня люди продовжують втрачати домівки та близьких. Завдяки вашим 1,5% ми можемо допомагати та полегшувати їхнє щоденне життя.
Ми не приховуємо, що залучати фінансування стає дедалі складніше. На початку повномасштабної війни фонд міг розраховувати на значну підтримку міжнародних організацій, компаній та установ, які надавали великі ресурси. На жаль, з часом деякі з цих фондів припинили фінансування, а доступні ресурси почали вичерпуватися. Це ставить під загрозу продовження багатьох важливих ініціатив.
З вашою допомогою ми можемо подолати ці труднощі та продовжити змінювати життя людей на краще.
Перекажіть свої 1,5% та допоможіть нам продовжувати нашу місію!
Це маленький жест щирої допомоги, який багато для нас означає.
Це дуже просто! У вашій податковій декларації достатньо вказати наш номер KRS 0000342283
Заповніть декларацію за допомогою PITAX.pl або на сайті www.podatki.gov.pl
Розрахунок PIT 2026 за допомогою PITax.pl підтримує проєкт "PITax.pl dla OPP", що реалізується у співпраці з IWOP.
Як передати 1,5% податку фонду «Український дім»?
- Зайдіть до e-PIT.
- Натисніть «Wybierz organizację» або «Zmień organizację» (якщо ви раніше підтримували іншу організацію).
- Виберіть з переліку Fundacja Ukraiński Dom, номер KRS: 0000342283.
- Після внесення змін натисніть кнопку «Zatwierdź».
Ви також можете самостійно розрахувати свій PIT онлайн (безплатну програму PIT надає компанія e-PITY в рамках проєкту для OPP)
⇓⇓⇓
e-PITY
Хто ми?
Український дім працює вже 16 років. Наша місія – підтримка українок і українців у Польщі. Ми – серце української громади в Польщі. З першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми працюємо в кризовому режимі. Ми допомагаємо біженцям адаптуватися до нової реальності, надаючи психологічну, освітню та консультативну підтримку.
Завдяки нашим зусиллям допомогу отримали вже понад 160 тисяч людей!
Ми працюємо прозоро!
Наші зусилля зосереджені на наданні допомоги в багатьох ключових сферах. Ознайомтеся з нашим повним звітом за 2024 рік!
Незабаром ми опублікуємо детальний підсумок за 2025 рік у форматі one-pager – залишайтеся з нами!
Розрахуйте PIT, використовуючи PITAX.pl або на сайті www.podatki.gov.pl та перекажіть нам 1,5% податку!
Розрахунок PIT 2026 з PITax.pl підтримує проєкт "PITax.pl dla OPP", що здійснюється у співпраці з IWOP.
Наш KRS: 0000342283
Діти мріють про мир
Серед тих, кому ми допомагаємо — тисячі дітей. Вони найболючіше відчувають наслідки війни, адже їхній світ змінився в одну мить. Завдяки нашій діяльності ми дбаємо про те, щоб вони змогли повернути бодай частинку свого дитинства: організовуємо психологічну підтримку, освітні та творчі заняття, а також літні табори. Листи дітей до святого Миколая показують, що їхні найбільші мрії – не про іграшки чи подорожі. Вони мріють про кінець війни. Хочуть, щоб їхні мами мали менше роботи та більше часу на обійми, щоб тато повернувся додому…
Погляньте на зворушливі листи дітей, які нагадують, чому так важливо допомагати ⬇️⬇️⬇️
Їхні мрії прості – вони прагнуть миру, перемоги для України та здоров’я для своїх рідних. Завдяки твоїй підтримці ми можемо й надалі створювати простір, що сприяє їхньому розвитку та дарує надію на краще майбутнє!
Фото 1. «Я хочу попросити в тебе, святий Миколаю, повернути свого батька з полону! Дуже прошу, зупини війну»
Фото 2. «Я хочу, щоб моя мама не працювала з ранку до пізнього вечора. Святий Миколаю, зроби так, щоб не було війни».
Фото 3. «Я хочу, щоб мій тато не загинув на війні, захищаючи Україну».
Фото 4. «Я хочу найголовнішого, миру! А також повернутися до свого дому, в Україну, до свого тата!»
Фото 5. «Я хочу, щоб святий Миколай зупинив війну. Будь ласка, подаруй нам мир в Україні!»
ІСТОРІЇ НАШИХ БЕНЕФІЦІЄНТІВ
Марина, 53 роки
Київська область
«Любов — це рішення, яке ми приймаємо щодня».
У день, який перевернув її життя, Світлана була вдома, в Україні. Поруч — двоє дітей: п’ятнадцятирічна донька та молодший син.
Старший син на той момент вже воював під Світлодарськом.
«Він подзвонив і сказав: Мамо, почалася війна», — згадує Світлана. «Я була в повному шоці».
Їхній дім був приблизно за сто кілометрів від Києва. Російські війська до населеного пункту не дійшли — дороги перегородили повалені дерева, навколо тягнулися болота. Та війна була зовсім поруч. Лунали вибухи, ракети пролітали над дахами будинків. Діти бачили їх на власні очі.
«Саша тоді сказала: Мамо, мені страшно».
Ці слова стали моментом рішення.
Разом із сусідами, з якими вони давно товаришували, Світлана зв’язалася з гуманітарною місією. Уночі їх евакуювали в безпечніше місце. За кілька днів родина опинилася у Варшаві. Але навіть там, далеко від фронту, страх не відпускав.
«Ми жили поруч із лікарнею, над якою постійно літали гелікоптери. Я прокидалася вночі й думала, що це знову війна. Донька щоразу запитувала: Мамо, ти це чуєш?»
Ще задовго до повномасштабного вторгнення Світлана разом із чоловіком створили в Україні прийомну родину. Вони мріяли про власних дітей, але життя розпорядилося інакше. Коли у 2007 році з’явилася можливість брати дітей у сімейну опіку, їхній вибір був очевидним.
«У документах можна було зазначити, яку саме дитину хочеш — аж до кольору очей чи волосся. А ми написали лише одне: хочемо дитину».
У Польщі Світлана продовжує цю справу — створює дім для шістьох дітей, які з різних причин не можуть жити зі своїми батьками. Деякі діти втратили батків в Україні через війну. Кожна дитина має власний досвід війни, втрат і обірваної близькості. І кожна знаходить у Світлани те саме: безпеку, щоденну турботу й любов, яка не ставить запитань про походження чи минуле.
«Для дітей найважливіше — щоб їх любили», — каже Світлана. «Вони миттєво відчувають фальш. Дитину неможливо обдурити».
Тут любов не є гучним словом чи одноразовим жестом. Вона проявляється в щоденних рішеннях: у нескінченних документах, походах до установ, перекладах довідок, боротьбі за право на безпеку для дітей, які вже одного разу втратили все. Саме так Світлана опинилася в Українському домі.
«Вони щиро перейнялися нашою історією й почали нам допомагати», — розповідає вона.
Фонд надав реальну підтримку: юридичну допомогу, супровід у контактах з державними інституціями, переклади документів і присутність у складних процесах, з якими самотужки було б неможливо впоратися. Завдяки підтримці дарувальників Український дім може бути поруч із такими родинами у момент кризи.
Солідарність — це вибір. І він є у кожного з нас.
Долучайся. Передай 1,5% податку й підтримай своїх.
Наш KRS: 0000342283
Соня, 15 років
Київська область
«Коли тобі 11, вибір виглядає інакше».
Соні сьогодні 15. У Польщі вона живе вже майже чотири роки. Коли почалася повномасштабна війна, їй було 11.
Того ранку вона мала йти до школи. Натомість побачила маму, яка сиділа на кухні, читаючи новини. За кілька хвилин над їхнім будинком під Києвом почали низько кружляти гелікоптери.
«Увесь дім тремтів», — згадує Соня. Вона плакала, поруч стояв її брат. Війна прийшла раптово й без попередження.
Родина зібрала найнеобхідніше й поїхала до знайомих. Приблизно десять днів вони ховалися в підвалі, разом з іншими дорослими й дітьми. Було холодно, закінчувалася їжа, магазини не працювали. Страх змішувався з невизначеністю. Тоді в соцмережах вони побачили інформацію про евакуацію.
«Ми не знали, куди їдемо. Куди завгодно, аби було безпечно».
Дорога була довгою й виснажливою. Блокпости, очікування, нічна подорож. У потязі наказали закрити вікна й вимкнути телефони. Тиша була частиною безпеки. Так вони опинилися в Польщі.
Сьогодні Соня навчається в технікумі на туристичному напрямку. Вона говорить польською. Ходить до театру, грає у виставах, має плани й мрії. У 11 років її вибір був не про плани, а про сміливість: вчитися, інтегруватися і не дозволити війні зламати себе.
Навчання в Польщі подобається їй більше, ніж в Україні. Але туга не зникає: за домом під Києвом, за садом, за улюбленим собакою, про якого тепер дбає сусідка. А ще за звичайною можливістю вийти надвір і смаками дитинства — черешнями, шовковицею.
У Польщі важливим місцем для Соні та її родини став Український дім. Саме тут вони отримували підтримку у шкільних і формальних питаннях, у щоденному пошуку себе в новій реальності. Тут їм пояснювали систему, процедури, допомагали зрозуміти, що далі.
Соня мріє про успіх і про те, щоб колись повезти маму у відпустку. Звучить звичайно. Але ця мрія виросла з дитинства, перерваного війною, і виборів, перед якими не повинна стояти жодна дитина.
Сьогодні вибір є і в тебе.
Ти можеш долучитися до нас і допомогти підтримувати українців у Польщі.
Подаруй 1,5% свого податку фонду «Український дім».
Наш KRS: 0000342283
МИНУЛОРІЧНІ ІСТОРІЇ
Історія Дарини
Дарині було всього чотирнадцять, коли її світ зруйнувала війна. У лютому 2022 року її розбудив не будильник, а мама, яка легенько торкнулася її плеча.
“Ми маємо їхати, — почула вона”.
Сонливість миттєво зникла, поступившись місцем страху та нерозумінню. Той день закарбувався в її пам’яті назавжди: вікна, що здригалися від вибухів, гучні сирени, паніка навколо. Вона усвідомила, що її звичне життя розлетілося на друзки.
Коли Дарина з мамою виїжджала за кордон, вона вірила, що це лише тимчасово.
“Я думала, що все закінчиться за кілька тижнів”, — зізнається вона.
Але тижні перетворилися на місяці.
У Польщі дівчину огорнула самотність. З життєрадісної школярки, яка завжди була в оточенні друзів, вона перетворилася на тінь самої себе.
“Я не хотіла ні з ким говорити, не заводила знайомств, а мої друзі з України роз’їхалися по світу”, — розповідає Дарина.
То був час тиші та ізоляції. Вона рятувалася малюванням та фільмами — у них шукала світ, де не було війни.
Зміни принесла Варшавська Українська школа, яка стала для неї не просто навчанням, а простором, де вона відчула себе собою.
“Це місце дало мені більше, ніж вісім років навчання в Харкові”, — каже з усмішкою.
Літні табори, екскурсії, нові друзі — усе це повернуло їй радість життя. Відчуття глибокого смутку поступилося місцем надії.
Дарина сумує за Харковом. Її голос злегка тремтить, коли вона згадує бабусю, яка завжди повторює:
— Сумую за тобою, хочу тебе побачити.
Вона мріє знову пройтися рідними вулицями, зустріти друзів. У Польщі кожне “добрий день” нагадує їй про Україну.
Попри все, Дарина впевнено дивиться у майбутнє. Вона хоче стати стоматологом, але також замислюється про психологію. Війна навчила її розуміти людський біль.
“Для всіх, хто допомагає нам, у мене є лише одне слово: дякую”, — каже вона.
Сьогодні дівчина знову мріє. В Українському домі ми допомагаємо дітям, які пережили війну та втратили дім, надаючи їм підтримку, безпеку та можливість інтеграції. Завдяки цьому вони знаходять стабільність у новій реальності.
Дарина не мала вибору. Ти маєш. Твої 1,5% — це менше болю і більше надії. Підтримай нас!
Історія Яни
Яна мала все необхідне для спокійного життя в Україні – квартиру, автомобіль, стабільну роботу медсестри. Щоранку вона готувала сина до школи, а потім поспішала до пацієнтів. У неї були друзі, плани на майбутнє. А потім почалася війна.
“Це був жах… Мій брат зателефонував із-за кордону й сказав: ‘Ви повинні виїжджати, якщо маєте змогу’. Ми швидко зібралися. Тоді моєму синові було 11 років”, – згадує Яна.
Подорож до Польщі була важкою, але найгірше було попереду. Чоловік Яни залишився в Україні.
“Він пішов добровольцем. Не був військовим, але вирішив боронити країну. Йшли місяці й він говорив: “Я втомився від стресу і всього, що тут відбувається. Мрію просто помитися й заснути в чистому ліжку”.
Через вісім місяців чоловік Яни отримав поранення й помер у лікарні.
“Щодня я стежила за новинами, шукала бодай якусь інформацію про нього. А потім командир телефоном повідомив, що його не стало. Забрати тіло з прифронтових територій непросто. Це тривало десять днів. Це були найдовші дні мого життя”.
Яна залишилася сама з сином у чужій країні, охоплена болем і нескінченною скорботою.
“Мій син завжди шукав людей, а потім почав закриватися в собі. Сидів удома за телефоном і комп’ютером, дивився у вікно, як кошеня, що хоче вийти, але боїться. Це мене налякало”.
Яна й сама почувалася розгубленою.
“На першій зустрічі групи підтримки мені потрібно було розповісти про себе. Я сиділа й думала: “Хто я? Ніхто. Моє життя – це кошмар. У мене важка фізична робота, чоловік загинув, дитина віддаляється. Я не бачила виходу”.
Завдяки Українському дому Яна почала знаходити опору. Вона відвідувала зустрічі з психологом, брала участь у творчих майстер-класах, поступово відкриваючись людям та новим можливостям. Психологічна підтримка допомогла їй навчитися жити з болем і долати травму. Щодня вона ставала сильнішою, щоб бути опорою для сина.
“Одного разу він сказав мені: ‘Мамо, якщо ти не заспокоїшся, я втрачу й тебе”. Саме він навчив мене жити далі”.
Сьогодні Яна поволі відбудовує своє життя, хоча розуміє, що рани війни ніколи повністю не загояться. У Польщі сотні тисяч таких жінок, як вона. Щодня вони постають перед труднощами та скорботою. Український дім стає для них місцем підтримки. Тут вони знаходять психологічну допомогу, відчуття безпеки та простір для відновлення.
Яна повинна бути героїнею для свого сина. Стань героєм для неї. Підтримай та перекажи 1,5%!
Твої 1,5% – це менше болю та більше надії.
Історія Олени
«Була п’ята ранку 24 лютого 2022 року. Нас розбудив гуркіт вибухів. Я жила в Києві, у друзів. Ми всі схопилися з ліжок, розгублені, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Через мить знову заснули, заспокоюючи себе, що це просто інцидент. О сьомій ми усвідомили — почалося повномасштабне вторгнення.»
Так починає свою історію Олена, яка приїхала до Польщі, рятуючись від війни. У її голосі біль, але і неймовірна сила духу.
У день, коли почалася війна, Олена готувалася до операції. Діагноз — рак кишки на пізній стадії. Та телефони лікарів мовчали. Стало очевидно: шансів встигнути на операцію немає. А хвороба не чекала.
«Я подивилася в дзеркало і сказала собі: Лєна, ти маєш бути сильною. Почалася нова боротьба за життя. Пакуй речі. Тобі треба їхати».
Без медичної документації, лише з рукописним листом польською мовою, Олена пішки перетнула кордон із валізою, повною ліків. «Мені потрібна операція. В Україні шансів немає. Будь ласка, врятуйте мені життя», — написала вона. Польща відповіла. Лікарі негайно організували операцію, навіть не чекаючи на гарантію оплати. «Я буду вдячна їм до кінця своїх днів».
Попри блискуче проведену операцію, хвороба повернулася — метастази дали про себе знати на тлі постійного стресу. Олена продовжує боротьбу. Вона пройшла курс хіміотерапії та сучасне лікування в Польщі, яке, на жаль, недоступне в Україні через війну. У пошуках підтримки та реабілітації вона знайшла прихисток в Українському домі. Тут опанувала польську мову, закінчила курс медичної термінології й отримала сертифікат. Тепер Олена волонтерить, допомагаючи польським лікарям краще розуміти пацієнтів з України.
«Це було як здійснення мрії. Я більше не шукала всього в Google. Тепер я знаю ці терміни! Курс дав мені нову надію. Я знову відчула, що можу все».
Клуб Українських Жінок став для неї безпечним місцем.
«Тут я наче вдихнула свіже повітря. Курси малювання, вишивки, ручної роботи – спочатку в мене нічого не виходило, після хіміотерапії мені важко було рухати пальцями. Але тіло – мудра машина. Повільно я почала відновлюватися».
Кожна допомога, навіть переказ 1,5% податку, для таких людей, як Олена — це реальний шанс на здоров’я, безпеку і нове життя.
«Нам потрібна підтримка на роки, бо війна в Україні досі триває, а люди продовжують приїжджати до Польщі в пошуках прихистку. На початку діяв організований механізм, працювало багато волонтерів, які допомагали зробити перші кроки. Сьогодні ситуація змінилася — волонтерів бракує, а ті, хто приїжджають, розгублені, не знають, із чого почати. Ми маємо допомогти їм знайти шлях до нового життя».
Олена не втрачає надії, хоча щодня веде подвійну боротьбу: з раком і війною.
«Це моя найбільша молитва, моя найбільша надія, що війна дивом закінчиться. Не знаю, чому, але вірю в це і сподіваюся всім серцем».
Вона підкреслює, що наші народи багато що єднає: спільне коріння, схожа культура та традиції роблять інтеграцію простішою та природнішою.
«Ми — сусіди, ми справді брати й сестри. У родині не завжди все ідеально. Сестри можуть сваритися, але потім миряться. У нас спільне коріння, подібна культура. Навіть на Різдво ми бачимо, як багато нас єднає. Ми готуємо ті самі страви, говоримо схожими мовами. Це більше, ніж сусідство. Це братерство».
Передай нам 1,5% — в Українському домі ми даємо таким людям, як Олена, шанс на майбутнє. Ми створюємо безпечний простір, де вони можуть отримати підтримку, здобути нові навички, а головне повірити в майбутнє.
Твої 1,5% — це менше болю і більше надії.
Наш KRS: 0000342283
Розрахуйте PIT, використовуючи PITAX.pl або на сайті www.podatki.gov.pl та перекажіть нам 1,5% податку!
Розрахунок PIT 2026 з PITax.pl підтримує проєкт "PITax.pl dla OPP", що здійснюється у співпраці з IWOP.
