Приїхала до Польщі в жовтні 2022 року, після масової атаки росії на її місто.
Пані Світлана хотіла відпочити від повсякденного життя у воєнний час. Вона приїхала до Варшави на тиждень, щоб відвідати подругу й трохи відпочити від сирен, вибухів, ночівлі в укритті. Але вже через кілька днів вона зрозуміла, що не хоче повертатися до пекла.

“Першу ніч після приїзду до Варшави я ночувала поруч з аеропортом. Уночі мене розбудив звук літака, я дуже злякалася. Тільки через деякий час зрозуміла, що я у Варшаві, в безпеці. Цей внутрішній спокій — прекрасне відчуття”.

Війна багато чого змінила в житті Світлани. Вона приїхала до Польщі з серйозними проблемами зі здоров’ям, потребувала операції і відчувала себе самотньою. Її чоловік залишився в Запоріжжі. Жінка потребувала підтримки і звернулася за допомогою до Українського дому, до відділу асистентів родин. За нею закріпили людину, яка супроводжувала її на всіх етапах лікування, допомагала вирішувати адміністративні питання, перекладала на зустрічах у лікарнях.

“Я прийшла до Українського дому, щоб взяти книжки в бібліотеці. І вже на місці я дізналася про інші напрямки діяльності організації. Оскільки в мене були проблеми зі здоров’ям, і мені потрібна була госпіталізація, я звернулася з проханням про допомогу, мене оточили турботою, ставилися до мене з великою увагою та розумінням“.

Світлана одужала й зрозуміла, що життя триває, потрібно жити далі та реалізовувати свої мрії. Вона почала вивчати польську мову й писати книгу про свій досвід війни та життя в Польщі. Захоплюється фотографією. Незабаром відбудеться її перша виставка. Крім того, вона відвідує заняття з концентрації уваги та розвитку пам’яті, співає в хорі, який виконує українські пісні, а нещодавно намалювала свою першу в житті картину. Як і кожен з нас, українка не забуває підтримувати Україну в її боротьбі за свободу — плете маскувальні сітки і, незважаючи на низьку пенсію, донатить, підтримуючи українські ініціативи.

Світлана є прикладом людини, яка легко та швидко інтегрувалася в польське суспільство. Жінка любить поляків і Варшаву. Їй подобається кількість парків, театрів, галерей, хороший міський транспорт, гарна архітектура. Вона має багато мрій та планів, наприклад хоче відвідати інші міста Польщі, вільно розмовляти польською мовою. Однак, найбільшою мрією залишається перемога України, безпека її та близьких.

В Українському домі ми даємо надію та можливості, щоб такі люди, як пані Світлана, не відчували себе самотніми.

Харків був під обстрілами з перших днів повномасштабної війни. Разом із батьками, двома молодшими сестрами та домашніми улюбленцями (собакою і шиншилою) вони провели багато днів у підвалі, ховаючись від російських ракет.

Усі були налякані. Зв’язок із близькими був ускладнений. Напередодні війни Кирило планував провести час із другом у найближчі вихідні. Протягом трьох тижнів хлопець не мав ані від приятеля, ані від його родини жодної інформації.

“На вихідних я мав поїхати до друга в гості. На жаль, за два дні до зустрічі у місті пролунали перші постріли. Село, в якому мешкав мій приятель, було окуповане росіянами. Я дуже хвилювався за нього. Протягом трьох тижнів він не відповідав на мої повідомлення. На щастя, після тривалого очікування я отримав звістку, що з ним все гаразд”.

П’ять днів Кирило із родиною намагався вибратися з Харкова. Вони змогли виїхати до Польщі, до Варшави. Кирило ходить до польської школи, вона йому дуже подобається. Хлопець любить Варшаву, він із задоволенням вивчає польську мову та вже добре нею спілкується.

Кирило має нових друзів, як польських, так й українських. З багатьма він познайомився в Українському домі, під час заходів для дітей та молоді.

“Мені подобається в Польщі. Я не знаю, коли ми повернемося в Україну. Мій друг зміг втекти з-під окупації та теж виїхати до Польщі. Зараз він мешкає в Ченстохові. В Українському домі я ходжу на заняття з малювання та танців. Вони мені дуже, дуже подобаються!”.

Розповідаючи про своє життя в Польщі, Кирило вперше посміхнувся. Він щасливий. Однак, ще існує велика кількість дітей з України, які перебувають під тимчасовим захистом у Польщі, відчувають себе чужими в новій школі, їм важко орієнтуватися в новій реальності та інтегруватися в суспільство.

В Українському домі ми даємо надію та можливість таким дітям, як Кирило, зустріти нових друзів.

* З метою збереження конфіденційності, ім’я та зображення хлопця були змінені.

На початку повномасштабної агресії росії проти України Марія займалася волонтерською діяльністю: плела маскувальні сітки, збирала речі, провізію та ліки для захисників. Робила все, що могла, аби допомогти.

Не обов’язково бути мешканцем окупованого міста, щоб боятися війни. Війна виходить за окуповані ворогом території. У березні 2022 року, прагнучи захистити доньку, Марія вирішила виїхати до Польщі.

Коли жінка приїхала до Польщі, її психічний стан погіршився. Вона дуже хвилювалася за чоловіка й батьків, які залишилися вдома, відчувала себе самотньою у чужій країні, не мала знайомих і друзів. Поганий настрій супроводжувався тривогою. Подолати цей стан допомогла групова терапія, яку вона відвідувала, зокрема, у Клубі українських жінок. Марія знайшла нових друзів та знайомих. У Центрі підтримки Українського дому вона отримала консультацію щодо працевлаштування у Польші, їй допомогли адаптувати резюме й знайти відповідні вакансії. Завдяки цьому Марія знайшла роботу за своїм фахом бухгалтера.

“Я зрозуміла, що в першу чергу я відповідальна за свою донечку. Вона дивитиметься на мене та робитиме те саме, що і я. Якщо я зроблю крок вперед і буду сильною, я дам їй приклад і навчу, що з будь-якої ситуації є вихід“.

Український дім допоміг Марії повернути віру в себе та знайти роботу за фахом. Зараз жінка займається улюбленою справою, допомагаючи українцям вести бухгалтерський облік. Працюючи, вона зустрічає українок, бачить їх бажання покращити своє життя, але одночасно помічає відсутність віри у власні можливості.

“Жінки часто розповідають мені про своє життя в Україні. Коли дізнаюся, чим вони займалися раніше, запитую їх, чому вони не відкривають тут свій бізнес, чому не шукають роботу за фахом? А вони не вірять у свої можливості! Дуже важливо дати їм натхнення та перспективи. Адже зміна країни проживання не робить їх менш компетентними“.

В Українському домі ми даємо надію та можливості таким людям, як Марія, знайти роботу за фахом.

* З метою збереження конфіденційності, ім’я та зображення жінки були змінені.